Каннабис VHQ Канабис индика Сарапул

Оу, здарова, ребята и братки! Давайте, я вам расскажу, как я купила шишки марихуаны и читала комиксы на площади! Сейчас будет история, которая сведет вас с ума! Смотри, произошло все это вчера, когда я, сидя в своей закладке, подбирала с Моники, моей девчонки, немного кэга. Дело было вечером, и я уже была решена чпокнуться и оторваться по полной программе. Наконец-то, мне удалось добыть эту долгожданную шишку марихуаны. Решили мы с Моникой раздербанить дозу и затащиться в наш любимый уютный местечко - площадь Калина. Да, именно там я и решила раскидать комиксы по земле и наслаждаться каждой живописной страницей. Итак, мы подошли к площади, и я достала свой любимый косяк. Зажигалка сверкнула, и я насладилась первым глотком магического дыма. Вот это да, друзья мои, белый не в счет – сейчас моя голова забита только одним – марихуаной! Что ж, комиксы уже лежали на земле, и я принялась за чтение. Мои глаза скользили по ярким картинкам, а в моей голове происходил рофл от каждой странички. Моника тоже читала, хохотала и смеялась в слезы. Мы были полностью втертыми, наслаждаясь каждым моментом. Но неожиданность нас подстерегла. Ведь никогда не знаешь, что может произойти на такой площади. Вот и этот разношерстный парень смотрит на нас с недоверием. Это был Джек, местный хулиган и гопник. Он приближается к нам и спрашивает, что мы тут делаем. Мы ничего не скрывали. Я взяла последний глоток из своего косяка и ответила: «Да так, братишка, наслаждаемся жизнью и комиксами». Джек насмешливо хмыкнул и сказал: «Ну, покажите, что у вас там за шедевры». Мы раскрыли перед ним комиксы, и Джек начал рассматривать их с удивлением. Оказывается, он тоже любил комиксы, только его предпочтения были несколько иные. Он расхохотался и сказал: «Вот это да, не ожидал от вас такого вкуса!» Наше знакомство с Джеком оказалось очень приятным. Мы с ним начали обсуждать комиксы, делиться впечатлениями и смеяться до слез. В итоге, мы стали друзьями и регулярно собираемся на площади, чтобы разделить веселье и позабыть о всех проблемах. Так что, друзья мои, всегда будьте открыты новым знакомствам и не бойтесь делиться своими увлечениями на площади! А комиксы и марихуана в этом только помогут. Так что, зажмурь глазки и представь себе на площади нас, читающих комиксы и смеющихся вместе! Вот и все, парни! Помните, что жизнь – это большая шутка, и мы можем выбрать, как ее играть. Я выбрала – читать комиксы и улыбаться каждый день. А какую шутку вы выберете для себя? Продолжайте веселиться и оставаться настоящими!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...